FLORA — is Love... FLORA

Я був дивакуватим хлопчиськом, який вважав за краще проводити час не в компанії однолітків, а зарившись в енциклопедії і книги про першовідкривачів. У школі моїми улюбленими предметами була біологія і література.

Одного разу я побачив кристали металів і був зачарований їх схожістю з формами рослин. Так народилася ще одна моя любов – хімія. Зі школи мені пророкували успіх в науці і я, не змінюючи дитячому пориву, пішов цим шляхом.

Вступивши на хіміко-біологічний факультет Запорізького Державного Університету я зрозумів, що не помилився. Я закінчив інститут із значними досягненнями, отримав червоний диплом і...попрощався зі своїми мріями про науку.

Я працював на базарі, продавав цукерки та спеції. Вантажив мішки з крупою та шукав металобрухт. Грошей на життя не вистачало і я був змушений їздити на збір черешні, збирати і продавати на зупинках шипшину. 10 гривень – півлітрова банка, 3 гривні – стаканчик. Я збирав горіхи, розколював і здавав ядра циганам біля вокзалу, продавав букетики на Трійцю, чіпляючись до перехожих на вулиці.

А навколо шуміли мої улюблені рослини, наповнюючи повітря ароматами осені, весни і літа. Влаштувавшись на чергову роботу я був незабаром звільнений звідти з формулюванням

– Костя, ти не повинен продавати пиво. Ти повинен працювати за фахом.

Мені пощастило. Я влаштувався на підприємство інженером-хіміком і незважаючи на маленьку зарплату зміг нарешті розвивати свої навички роботи в лабораторії. Я отримував справжнє задоволення виконуючі найскладніші хімічні аналізи. Але будучи борцем за правду я не протримався там довго і завдяки численним погрозам мене змогли звільнити.

Я знову став перебиватися випадковими заробітками, мріючи присвятити себе світу рослин. Живих і металевих. Восени я влаштувався на роботу на великий завод. Там було єдине місце, на якому ніхто не хотів працювати. Дорослі, здорові чоловіки боялися туди заходити навіть вдень. Про стару газоочистку ходили погані чутки. Чоловік, якого я змінив на цьому місці зійшов там з глузду. Але тоді, у 24 роки мені було нічого втрачати. Я зміг домовитися з пилом і всіма чорними кімнатами і завантаживши повний вагон канцерогенної сажі втомлений, але задоволений топав у баню. Відмиватися мені доводилося по 2 години, та ще й за допомогою інших людей. Скоро я отримав і своєрідний паспорт – став ходити з “нафарбованими очима” . Часто я зустрічав розуміючі погляди перехожих – вони знали, де мені доводиться працювати. З іншими слюсарями ми розбили невеликий садок на випаленій землі металургійного гіганта. Він складався з бур‘янів, декількох кущів помідорів і одного кострубатого деревця. Ми доглядали за ними всі. Це були єдині живі істоти там, крім нас. Але в своїй живості я вже починав сумнівався.

Коли наш маленький сад був знищений шламовим потоком – ми не могли стримати сліз. Я дуже любив життя.

І це моє життя круто змінилося через кілька місяців. Я відмився від пилу і бруду, надів одяг без дірок і поїхав до Києва. Мені пощастило влаштуватися у велику транснаціональну компанію. Незабаром отримавши схвалення керівництва я увійшов до топ-менеджменту українського підрозділу. Через кілька місяців я, колишній збирач черешні, хімік і мрійник-ботанік, летів до Відня на ділову зустріч. Після завершення переговорів я пішов гуляти по місту. Куди? Ну звичайно ж у природничий музей. На кілька годин я знову потрапив у щасливе дитинство. Метали і мінерали, дивовижні рослини і стародавні скам‘янілості.

Та один експонат надовго змусив мене зупиниться. Це було невелике старовинне деревце – робота китайського майстра. Його пелюстки, гілки і навіть квіти були виконані з найтоншого каменю. Цей майстер зміг зупинити час. І можливо бути втілив свою мрію. Я повернувся до Києва іншою людиною. У моєму серці знову оселилася мрія. Зібравши значну суму грошей я пішов з перспективної роботи і приступив до її здійснення свого бажання.

– Я буду перетворювати рослини в золото! Саме так зазвучала вона в моєму серці. Я зібрав велику бібліотеку технічної літератури. Скуповував на давним давно закритих заводах хімічне обладнання та реактиви, та з кожним днем наближався до здійснення своєї мрії.

У серпні 2014 підготовка закінчилася і я перейшов до експериментів у своїй власній, ідеально оснащеній лабораторії. Майже півтора року я безуспішно бився над проблемами адгезії, розсіюючої та покривної здатності, сорбцією, реакціями відновлення і сотнями інших завдань. Мені потрібно було придумати, як перетворювати в дорогоцінний метал будь-які рослини без винятку. Листя, гілки, квіти. Живі і сухі, великі і маленькі, найтонші і найщільні, вкриті воском або ніжним пухом. Гроші неухильно закінчувалися, але результат мене не влаштовував. Пам‘ятаю, як я дістав останні, щасливі 100 $ з гаманця і сівши в авто поїхав в лабораторію.

– Тепер я не вийду звідси, поки не станеться задумане. Так я сказав собі.

І диво сталося. Перша лінія по виробництву чарівництва була громіздкою, жахливо складною в експлуатації і примхливою, як балувана дівчина. Мені доводилося працювати в протигазі та і з ніг до голови у гумі. Я боявся її і любив одночасно. І того самого вечора я вперше отримав партію заготовок з найвищою деталізацією. Це були листя різних дерев. Тополя, осика і кілька беріз. Звичайно я і досі її зберігаю. Технологія глибокої мікродеталізації – так я назвав її, розглядаючи деталі майбутніх прикрас під мікроскопом. Почалася робота. Через кілька тижнів я вже показував перші прикраси своїм знайомим. Ще приблизно через півроку мені вдалося створити унікальний винахід – я навчився надавати сріблу природні відтінки, вирощуючи мінерали на поверхні прикрас. Всі захоплення дитинства склалися в єдину мозаїку. Рослини, метали і мінерали.

Відтоді минуло вже 6 років. Я розробив безліч різних технологій і перетворив тисячі рослин з усього світу в витвори ювелірного мистецтва. У 2019 році я зміг підкорити свій Еверест – білу, пухнасту Кульбабу і тепер з гордістю можу сказати - для Флори немає нічого неможливого.

Як же це з‘єднується? Чим скріплені прикраси FLORA? Зізнаюся, у мене є секретний інгредієнт. Втім, ви всі його знаєте. Це любов. Саме її я додаю до кожного створіння, що з’являється у моїх руках.

Любіть життя і одне одного. Немає нічого більш цінного ніж добро і любов. Будьте терпимі і співчутливі, йдіть на поступки і компроміси і кожного дня творіть добрі справи.

Костянтин Лисаковський
Київ
2021 рік